Що таке Деревноволокнисті плити (ДВП)?

Деревоволокниста плита розроблена на основі деревної целюлози (волокон), виготовлена ​​методом пресування (мокра або суха технологія) в умовах високого температурного режиму (t) та тиску (МПа), відрізняється гладкою (шліфування здійснюється з лицьової або з двох сторін) або необлагородженою поверхнею. Вона використовується для виконання ремонтних (оздоблення приміщень) або будівельних робіт, у виробництві меблевих конструкцій, машинобудуванні, суднобудуванні та інших сферах, реалізується за доступною ціною. В основі – відходи деревоперероблення. Як роблять ДВП? Чи входить ця плита до категорії екологічно чистих будматеріалів? Чим відрізняється лист ДВП від ДСП і що краще вибрати? Які існують різновиди? Про все за порядком.

Особливості технології виробництва

Деревоволокниста плита виготовляється з відходів, що утворюються при обробці дерева пилкою або напилком (стружки і тирси), а також стебел прядивних рослин, що здерев'яніли. Щоб оздоблювальний матеріал набув певних властивостей (стійкість до вологи, поліпшені характеристики міцності), в деревоволокнисту масу додають спеціальні компоненти:

• речовини, що захищають деревину від займання, тобто антипірени. Ці компоненти покращують вогнетривкі властивості плитного матеріалу;
• речовини, що запобігають гниттю ДВП. Антисептики підвищують біостійкість будматеріалу до дії патогенних мікроорганізмів;
• компоненти, що забезпечують вищий рівень твердості плити. Це талове масло чи його продукти перероблення. Твердість плит, просочених пектолом, зростає на 20–30 %;
• речовини, що збільшують міцність листа. З цією метою застосовуються різні смоли;
• склади, що підвищують рівень вологостійкості будматеріалу. До групи гідрофобізаторів входить суміш парафінових вуглеводнів, церезин, каніфоль та інші компоненти з аналогічними властивостями.

Як зв'язувальні компоненти при виготовленні деревоволокнистої плити застосовуються синтетичні смоли або лігнін. Останній – речовина природного походження. Вона міститься у деревині. Оскільки деревоволокниста маса містить у своїй основі компоненти природного походження, ДВП належить до категорії екологічно чистих будматеріалів. Частка домішок становить трохи більше 1 %.

Технологія виробництва плити передбачає кілька етапів:

• очищення деревини від кори;
• дроблення тирси, а також здерев'янілих стебел прядивних рослин;
• просіювання та ретельний промив сировини;
• пропарювання волокна і додавання в масу смол, що зв'язують;
• сушіння матеріалу;
• просіювання та кондиціювання деревного волокна;
• формування так званого килима;
• підпресування та пресування матеріалу (мокрим або сухим способом) в умовах високого тиску. У ході цього етапу максимально видаляється волога з килима. Хороший віджим забезпечує отримання на виході будматеріалу еталонної якості. Показник вологості – трохи більше 1,5 %;
• остаточне сушіння килима та порізка листів певного розміру. Для закріплення форми матеріал щонайменше добу перебуває на проміжному складі. «Дозрівання» плити здійснюється в умовах підвищених температур у спецкамері;
• шліфування плитного матеріалу (виконується з лицьової або з двох сторін).

Після цього листи можуть вирушати до магазинів або надходити на інше обладнання – для ламінування, фарбування поверхні.

ДВП або ДСП – що краще

В основі ДВП – деревні волокна (целюлоза) з додаванням комплексу полімерних в'яжучих сполук та гідрофобізаторів. Завдяки цьому її поверхня є рівномірним полотном. ДСП виготовляється зі стружки різної фракції та смол.

Відмінні риси ДВП:

• тонший і гнучкіший лист. ДСП жорсткіша та товща;
• найкращий рівень вологостійкості. Це забезпечується додаванням в деревоволокнисту масу гідрофобізаторів;
• підвищена щільність та міцність.

До ДВП у екологів набагато менше претензій – матеріал є екологічно чистішим.

ДСП в основному використовується для створення меблевих гарнітурів економкласу, облаштування чорнової підлоги, виготовлення міжкімнатних перегородок. ДВП – більш «витончений» будматеріал, що характеризується великою сферою застосування.

Основні характеристики та критерії класифікації

ДВП – тонкий лист, відшліфований з лицьової або з двох сторін, що має певні габарити. Найпопулярніший розмір: довжина – 2440 мм, ширина – 1,2 м. ДВП-лист випускається у широкому асортименті – товщиною 2,5 мм, 3,0 мм, 3,2 мм та ін.

Будматеріал класифікується на дві основні категорії: загального використання та спецпризначення. В останньому разі розрізняють плити:

1. Бітумовані. Така ДВП відрізняється високою стійкістю до дії вологи, тому що технологія її виготовлення передбачає додавання до суміші бітуму.
2. Важкозаймисті. Щоб підвищити вогнетривкі властивості матеріалу, при його виробництві застосовують антипірени.
3. Біостійкі. Матеріал стійкий до процесу гниття і несхильний до впливу патогенних мікроорганізмів.
4. Оргаліт (або, іншими словами, оздоблювальна плита). Його особливість – наявність однієї обробленої сторони. Залежно від цієї характеристики, розрізняють ламіновану ДВП, покритий фарбою лист, матеріал з фанерованою шпоном поверхнею або з характерною сітчастою фактурою на звороті. Інша назва останнього варіанту – «мазоніт». Іншими словами, це плита з необлагородженою тильною стороною. Ламінований матеріал оброблений зносо- і вологостійкою полімерною плівкою. Вражає текстура ДВП з ламінацією (імітація дерева, каменю, кахлю, цегли).

Основна сфера використання матеріалу загального призначення – будівництво. При визначенні класифікації плити першочергове значення має технологія виготовлення – мокра або суха. Матеріал, виготовлений із застосуванням останнього способу, поділяється на ДВП, що відрізняється щільністю:

• низькою. Її маркування – ЛДФ (абревіатура англ. – LDF). Плиту цього класу продавці нерідко позиціонують як ДВП підвищеної екологічної чистоти, оскільки у її складі – мінімальний відсоток сполук синтетичного походження;
• середньою. Її позначення – МДФ (англ. – MDF). Чим виділяється така ДВП на тлі інших варіантів? Вона може мати товщину 40 мм (і навіть більше);
• високою. Її маркування – ХДФ (абревіатура англ. – HDF). Плита ДВП цього класу нерідко представляється як матеріал з покращеними технічними (міцність, здатність навантаження та ін.) параметрами.

«Мокре» виробництво вважається екологічнішим. Технологія передбачає застосування меншої кількості сполучних компонентів синтетичного походження. Ціна ДВП, отриманої із застосуванням подібної технології, вища, ніж матеріалу, виготовленого з використанням сухого методу. Річ у тім, що в першому випадку процес є досить енергоємним.

Плита ДВП, виготовлена ​​за «мокрою» технологією, випускається кількох категорій. Критерій класифікації – рівень густини. У продажу представлений матеріал:

1. М'який. Показник щільності – до 400 кг/м³. Розрізняють кілька марок – М-1, М-2 та М-3. Чим більша цифра, тим вищий показник густини ДВП. Вона використовується при облаштуванні міжповерхових перекриттів, покрівлі, фасаду, а також при встановленні міжкімнатних перегородок, тому що має хороші тепло- та шумоізоляційні властивості. Ще одна сфера застосування – виконує роль підкладки під ламінат, паркет та інше покриття для підлоги. Лист випускається товщиною 8, 12, 16 та 25 мм.
2. Напівтвердий. Показник густини – в діапазоні від 400 до 800 кг/м³. Маркування ДВП – HT. Підприємства виробляють листи товщиною 6, 8 та 12 мм.
3. Твердий. Щільність – понад 800 кг/м³. Залежно від декоративних властивостей лицьової поверхні, плита класифікується на такі марки: Т (необлагороджена), Т-С (покрита шаром з тонкодисперсної деревної маси), Т-П (забарвлена), Т-В (необлагороджена, вологостійка), Т-СП (пофарбована, з тонкодисперсної деревної маси), Т-СВ (з тонкодисперсної деревної маси, вологостійка). Листи випускаються завтовшки від 2,5 до 6 мм.
4. Підвищеної твердості. Перевага плити – значний запас міцності. Розрізняють два її види: СТ (з необробленою лицьовою стороною) та СТ-С (лицьовий шар виконаний з тонкодисперсної деревної маси). Лист має товщину від 2,5 до 6 мм.

Ще один критерій класифікації – відсотковий вміст формальдегіду (формула СН2=О – токсичний газ). За цим параметром розрізняють матеріал класу Е0,5; Е1 та Е2.

Переважні особливості

ДВП – універсальний конструкційний, оздоблювальний будматеріал. Серед його переваг виділяють:

• хороші властивості тепло- та шумоізоляції;
• значний запас міцності;
• стійкість до дії води;
• екологічну чистоту (ДВП – це «дихаючий», безпечний конструкційний будматеріал, який не виділяє у повітря токсичних сполук);
• естетичні властивості (рівномірне полотно, немає спрямованості волокон);
• простоту оброблення;
• невелику вагу листа, завдяки чому спрощуються транспортування та складування матеріалу);
• довговічність;
• практичність;
• доступну ціну.

Поверхня ДВП легко фарбується, на неї можна також наносити штукатурку. Дані характеристики будматеріалу значно розширюють його сферу використання.

Що роблять з ДВП

Деревоволокнистий матеріал застосовується:

• при складанні корпусних меблевих гарнітурів (з нього роблять задні стінки шафок, тумб, комодів, дно ліжок, фасади кухонних гарнітурів та ін.);
• для виробництва дверних конструкцій (наприклад, декоративних накладок та ін.);
• під час облаштування підлог;
• у виробництві тари;
• для спорудження міжкімнатних перегородок та ін.

Технологія виготовлення ДВП досить гнучка – дозволяє отримати будматеріал з різними властивостями. Саме тому сфера застосування досить широка.

Критерії вибору

Перед тим, як замовити ДВП, необхідно звернути увагу на такі її характеристики:

• вид (спеціального або загального призначення);
• номінальна товщина;
• габарити (мають значення ширина та довжина);
• показник густини (м'яка, напівтверда або тверда), який визначає запас міцності ДВП;
• клас емісії формальдегіду (від цього параметра залежить екологічність будматеріалу);
• декоративні властивості: зі шліфованою лицьовою та/або зворотною стороною, «оргаліт» з фанерованою (ламінація, фарбування) поверхнею або «мазоніт».

В інтернет-магазині компанії KRONAS представлений широкий асортимент ДВП українського («ФанПліт») та білоруського («Мостовдрев») виробництв. Продукція сертифікована – відповідає вимогам стандартів якості, не виділяє в повітря небезпечних сполук і не має хімічного запаху. ДВП можна купити поштучно та палетами по 100 або 150 аркушів.